Новини проекту
Оприлюднено постанову Уряду про підвищення оплати праці педагогічних працівників
Результати акції "Сучасний Класний Керівник"
Збільшено кількість призів в акції «Сучасний класний керівник»
Розпорядження КМУ "Про додаткові заходи щодо підвищення кваліфікації педагогічних працівників у 2018 році"
Урок без дати
Вітаємо з Новим Роком та Різдвом Христовим!
Шановні користувачі, вітаємо вас з з Днем святого Миколая!
АКЦІЯ!!! «Сучасний Класний Керівник»
Ми навчаємо студентів педуніверситетів роботі з сервісами «E-school»
Сайт та пошукові системи
БЕЗКОШТОВНО!!!
Перелік обов’язкової інформації на веб-сайті закладу освіти
Міністерство освіти і науки надало роз’яснення щодо виконання деяких норм нещодавно ухваленого Закону України “Про освіту”
12-13 жовтня 2017 року відбулось засіданні секції з питань освіти Всеукраїнської асоціації органів місцевого самоврядування
6.10.2017 відбувся 8-й Український форум з управління Інтернетом IGF-UA.
Розпочато реєстрацію учасників конкурсу «Учитель року»
З Днем працівників освіти!
Новий закон «Про освіту» набрав чинності
Зміни на порталі
Конкурс оповідань Хороші зміни в Україні, перший приз 500грн
Переможця знайдено!
Портал e-schools.info схвалено Міністерством освіти і науки України
Голосування
Як Вам новий сайт?
Всього 51 людина

Сторінка директора

Дата: 1 лютого о 20:27, Оновлено 16 лютого о 19:38

                                     

Причини, з яких учні відмовляються робити домашні завдання, поради з мотивації

Згадайте себе у шкільному віці: чи завжди вам хотілося та подобалося виконувати домашні завдання? Варто зізнатися, що дуже часто навіть ті діти, які вчаться на відмінно, сприймають домашнє завдання як обтяжливу необхідність. І дехто взагалі категорично відмовляється їх робити.

Проте це не означає, що ви як вчитель не можете нічого зробити. Впоратися з ситуацією цілком можливо, особливо якщо підключити батьків. І для початку треба розібратися, чому саме учень вперто відмовляться сідати за уроки.

Він боїться невдачі

Деякі діти просто панічно бояться невдачі у будь-якій справі. А школа взагалі викликає священний трепет. Таких учнів дуже легко виявити. Як правило, вони сідають якомога далі від вчителя, ніби намагаючись сховатися за спинами однокласників, поводять себе аж занадто тихо і ніколи не відповідають на уроці просто за власним бажанням. Батьки таких учнів можуть розказати вам, що діти ніби і сидять над підручниками, але результату немає і завдання не виконане.

Що робити? У такому випадку варто поговорити з учнем та пояснити, що нічого страшного у завданнях немає і жахливих наслідків від помилок ні в якому разі не буде.

Він не розуміє предмету

Яким би чудовим вчителем ви не були, все одно знайдуться учні, які ніяк не зможуть зрозуміти, що ви намагаєтесь до них донести. Можливо, під час вивчення нової теми школяр на щось відволікся і пропустив важливі для розуміння та виконання домашнього завдання моменти. Звісно, що він буде всіляко ухилятися від необхідності сідати за уроки. А може, перед вами талановитий гуманітарій, якому просто нудно вирішувати задачі з фізики?

Що робити? Найгірше, що можна зробити у цьому випадку, це насварити дитину. Правильніше буде звернути на цього учня більше уваги під час уроку, дати окремі завдання та, можливо, спростити пояснення. Також можна підійти до пояснення звичайних тем нестандартно і повністю змінити уяву про предмет. Наприклад, дітям може бути легше осягнути математику через музику

Йому не вистачає уваги

Інколи учні відмовляються виконувати домашні завдання лише з однією метою – привернути до себе увагу, викликавши хвилювання вчителя і батьків. Таким чином діти домагаються хоча б якогось вияву почуттів з боку дорослих.

Що робити? Вчителю у такому випадку варто приділити учневі трохи більше уваги, хвалити його за успіхи та не надто сильно сварити за невдачі. Те саме порекомендуйте зробити і батькам, до того ж їм варто частіше нагадувати дитині про свою любов та цікавитися її шкільними справами. І от тоді подібні демонстрації, ймовірніше за все, припиняться.

Він не встигає

Деякі завдання справді дуже складні та об’ємні. Коли учень постійно не встигає виконати все, це не додає йому мотивації. Дійсно, навіщо починати, якщо все одно не вдасться зробити?

Що робити? Тут варто передивитися свій стиль викладання та при можливості зменшити розмір домашнього завдання. Не забувайте, вчителів та навчальних дисциплін багато, роботи у дітей багато, то ж перевантажувати їх не варто.

Йому нецікаво

Не всі учні можуть ефективно виконувати однотипні завдання. Ні, спочатку вони будуть старатися, але потім бажання працювати зникне. Погодьтеся, коли в нас немає цікавості, то і працювати не дуже хочеться.

Що робити? Вихід тут один – користуватися сучасними цікавими методами та прийомами, давати незвичні завдання, що потребують, наприклад, дослідницької діяльності. 

Він не вміє працювати самостійно

А от для цього потрібна самодисципліна. Втім, її формуванню можуть зашкодити батьки, які надто опікувалися дитиною та спочатку не давали можливості робити щось без їхньої допомоги.

Що робити? Розкажіть учню, що насправді все не так складно. Навчіть його складати план майбутньої роботи, розбиратися у сенсі та меті кожного завдання, шукати найбільш раціональний спосіб його виконання та діяти у відповідності з планом. Може головною причиною такої поведінки є прокрастинація, з якою можна и треба боротися. 

Йому дійсно ліньки

Дійсно, є такі діти, які не навчаються лише через те, що їм лінь. Але тут важливо запитати в батьків, чи справді дитина не хоче нічого робити. Чим вона займається замість уроків? Можливо, із задоволенням читає книжки, малює, відвідує тематичні курси чи гуртки, тощо. Тобто дитина робить те, що їй справді хочеться, а менш цікаві справи відкладає.

У гіршому випадку дитина може страждати на інтернет-залежність. Загалом, у мережі їх може чекати багато небезпек. Тоді треба рятувати її, залучивши батьків. Головне, не відкладати вирішення питання.

Що робити? Тоді варто запропонувати батькам допомогти дітям та перетворити домашні завдання на захопливу гру. І пояснити, що як би там не було, а виконувати те, що задав вчитель, це – обов’язок.


Якщо учень регулярно не виконує домашні завдання, то покарання – найгірше, що ви можете зробити в цій ситуації. Не треба влаштовувати скандалів, краще поговоріть з батьками дитини та спробуйте спільними зусиллями налагодити процес.

Те, що учень з аутизмом хотів, аби ви знали про нього     

Часто у вчителів, які працюють в інклюзивних класах, виникає питання – як достукатись до учнів з аутизмом? Аутизм – досить поширений діагноз у світі. Що стосується статистики в Україні, то змогли знайти приблизні дані озвучені аж у 2015 році: «Згідно досліджень Інституту вивчення аутизму, у 2007 році співвідношення було: 1 випадок на 150 дітей, у 2013 – вже 1 випадок на 55. В Україні діагностованих хворих дітей зростає на 30% щороку».

У межах переходу до системи інклюзивної освіти, ймовірно, що у практиці багатьох вчителів в Україні буде хоча б один учень з аутизмом. Такі діти інакше сприймають світ, їм важко дається соціалізація, суспільство часто не готове прийняти їх. Але важливо допомогти такій дитині, а не відвернутися. Раніше ми намагались пролити світло на тему дислексії. Тепер ми підготували 7 тверджень про аутизм. Ваші учні хотіли б, щоб ви знали про них. Вони допоможуть вам по-іншому подивитися на учнів з аутизмом.

1. Всі ми унікальні

На перший погляд це очевидно. Аутисти так само різняться між собою, як і люди без аутизму. Не всі діти з аутизмом схожі на героя Дастіна Хофмана з фільму «Людина дощу». Будьте готовими вивчати унікальність особистостей кожного з учнів, не залежно від того, є в нього аутизм, чи ні. Ви будете здивованими, коли пізнаєте їх ближче. Більш того, ви дізнаєтесь щось нове про себе.

2. Візуалізація допомагає мені краще розуміти матеріал

У більшості дітей з аутизмом є одна спільна проблема – ускладнене сприйняття тексту. Навіть якщо учень може читати, корисно включати до уроків візуальні ефекти, презентації, демонстративні картки. Загалом, для всіх учнів без винятку буде корисною така тактика.

3. Я не дивлюся на вас, але це не значить, що не чую

Як правило, люди з аутизмом прекрасні слухачі. Вони можуть бути надзвичайно проникливі та сприйнятливі до слова. Але вчителю може здатися, що школяр «відсутній» на уроці, десь у своїх думках. Розмовляючи з ним один на один, ви можете відчути певне розчарування через відсутність зорового контакту. Будь ласка, опирайтесь бажанню попросити подивитись на вас.

4. Зрозумійте мене та підтримайте

Ваш учень не може сидіти спокійно? Попросіть організувати для нього особливе місце для роботи – гойдалку, стіл для роботи стоячи, подушку для сидіння. Його руки постійно рухаються та не знаходять собі місця? Щотижня пропонуйте іграшку для рук (кубик Рубика, спінер, головоломки тощо), це допоможе дитині зосередитись. Аби не відволікати інших учнів, запропонуйте іграшку, яка не має купу рухомих деталей чи шумить.

5. Я хочу, аби в мене були друзі

Перші діагности аутизму дотримувались ідеї, що аутичні люди одержимі собою. Діти з аутизмом, так само як і інші, хочуть, аби їх приймали, оцінювали та сприймали. Звісно, дружні стосунки у цьому контексті можуть мати особливий характер. Бо їх соціальна витримка може бути нижче, ніж у решти класу. У цьому плані інтернет, соціальні медіа дозволяють швидше потоваришувати з кимось, ніж безпосередній контакт на перерві.

6. Спитайте, як я хочу, аби мене називали

На жаль, сучасні вчителі не звикли говорити про дітей з аутизмом (та загалом про учнів з обмеженими можливостями). Одна з проблем – як називати учня з огляду на його діагноз. Суперечки точаться і досі. Аутизм – це не лайка, не образливе слово, і діагноз «аутизм» не робить людину менш гідною.

7. Допоможіть мені знайти безпечне місце

Люди з аутизмом та порушенням сенсорної обробки можуть сприймати буденні для вас речі як щось жахливе. Але, на жаль, вони не завжди можуть описати свій тривожний стан та захиститися від нього. Школа може стати жахливим місцем для особливого учня. Допоможіть йому відчути себе в безпеці. Хваліть, коли робить успіхи. Те, що для більшості буденність, для дитини з аутизмом – величезний успіх. Станьте її голосом, коли немає слів. Поговоріть з батьками, психологами, знайдіть спосіб з’ясувати, що тривожить та що дарує відчуття спокою дитині. І зробіть все, аби учневі були доступні ці допоміжні захисні речі.


Так, діти з аутизмом мають проблеми з соціалізацією. Вони можуть не говорити з вами, не дивитись, нетипово реагувати на звичайні речі, але є одна річ, яка діє безвідмовно. Це мова любові. І цією мовою мають спілкуватися з дитиною батьки, вчителі, однолітки суспільство.

Існує безліч прикладів, коли аутистів вважали взагалі нездатними навчатись, натомість правильний підхід дозволив виявити небуденні таланти – математичний хист, спроможність вивчати мови, музика, відтворення візуальних образів. І коли ви дізнаєтесь, що у вашому класі буде навчатися учень з аутизмом, не поспішайте хапатися за голову та шукати способів уникнути цього. У ваших силах зробити складне шкільне життя простішим саме для цієї дитини.

                                

Метод Lapbook: яскраво, творчо, пізнавально

Пам'ятаєте, як у дитинстві вели щоденник для друзів? Мабуть, такий зошит був у кожного – яскравий, з безліччю різнокольорових наліпок, написи різнобарвними шрифтами… За його оформленням можна було проводити години, і заповнювався він з особливою старанністю.

В цьому різнобарвному зошиті були питання та завдання для друзів, які треба було виконати, серед них залишити подарунок та зробити сюрприз. Для цього формувалися спеціальні паперові конвертики з відповідними підписами. В них могли бути наліпки, іграшки Kinder, загини з написами – усілякі різноманітні забавки. Погодьтесь, це було надзвичайно захопливо!

Якщо для багатьох з нас це було лише забавкою, то в американських школах такі зошити широко використовують у освітньому процесі. Навчальний прийом навіть має спеціальну назву – Lapbook.

Лепбук (з анг. lap – коліно, book – книга) – це саморобна інтерактивна папка чи зошит, в які збираються і яскраво оформлюються різноманітні пізнавальні матеріали з певної теми вивчення. Лепбук обов'язково має різні за розміром кишеньки, вставки, рухливі деталі, віконця, міні-книжечки тощо з цікавою інформацію щодо предмету вивчення.

Лепбуки можуть створюватись сумісно з педагогом, індивідуально чи групою учнів. В останньому випадку вчитель має чітко розподілити завдання між школярами.

Головна перевага лепбука в тому, що він створюється власноруч і оформлюється за власним смаком. Це дозволяє структурувати інформацію, активно долучатися до навчального процесу і проявляти творчі здібності школярів. Завдяки цьому процес пізнання стає дійсно захопливим!

                                                                         https://youtu.be/dqZB9w2sYlI

Навіщо потрібен Lapbook

Використання лепбуків у навчальному процесі особливо актуальне в умовах впровадження Нової української школи. Такий метод дозволяє здійснювати навчання у ігровій формі і має наступні переваги:

  1. Учень має можливість по своєму бажанню організувати інформацію з теми, що вивчається і краще зрозуміти і запам'ятати матеріал. Це особливо допомагає у навчанні дітям-візуалам.
  2. При необхідності можна повторити вивчене у будь-який зручний час. Просто відкрити лепбук і переглянути зроблену своїми ж руками книжку.
  3. Такий спосіб навчання дозволяє напрацьовувати навичку самостійного збору, відокремлення та систематизації інформації. Таке вміння особливо важливе для людей сучасного інформаційного суспільства.
  4. Якщо лепбук виконується сумісно у групі, такий метод навчання сприяє розвитку комунікаційних навичок, командної взаємодії тощо.                                        https://youtu.be/pmdPYqe69yI

Як зробити Lapbook власноруч

Для цього знадобляться такі матеріали:

  • аркуші картону (для заготовки основи);
  • папір (білий, кольоровий, для квілінгу, розмальовки тощо);
  • олівці, кольорові ручки, маркери для підписів та розфарбовування;
  • ножниці (звичайні та фігурні);
  • клей ПВА, скотч, степлер;
  • декоративні елементи (наліпки, світлини, малюнки, пувиці тощо).
  •                                                             https://youtu.be/sE0AG5QUdgY

Етапи створення саморобки:

  1. Вибір теми. Тематика лепбуку може бути як загальною, так і вузькою: присвячена певним визначним подіям, літературному твору, темі тижня тощо. На уроках географії можна зробити лепбук на тему «Епоха Великих географічних відкриттів» або присвятити окремому мандрівникові, наприклад, Марко Поло тощо.
  2. Складання плану. Перед тим, як переходити до створення проекту, треба попередньо спланувати що саме має бути у лепбуці. Адже це не просто книжка з малюнками. Її зміст повинен творчо розкривати тему.
  3. Створення макету. Аби зміст майбутнього лепбуку був читко розкладений по полицях, в якому порядку і де саме будуть розміщені складові проекту.
  4. Підготовка складових. Чим більше складових саморобки, тим вона цікавіша. Так, для матеріалів можна заготовити спеціальні фігурні  конвертики, 3D-листівки,  пазли, кишеньки-книжечки чи гармошки, висувні чи обертаючі деталі, дверцята чи віконечка, блокнотики з чистими аркушами для приміток тощо.
  5. Поєднання основи та складових. Створити ідею – половина діла, адже кінцевий результат залежить не тільки від якості підібраного матеріалу, а й від охайності оформлення. Тому при створенні лепбуку треба докласти зусиль, щоб намалювати та приклеїти всі складові акуратно.

Як показує практика зарубіжних шкіл, лепбукінг – ефективний освітній метод, який дозволяє розвивати різносторонню творчу особистість. Адже не дарма його широко використовують в навчальних закладах Італії, Франції, США, Великої Британії тощо.

   

                                                                                      

9 практичних порад, як навчити дітей критично мислити

                                                     https://www.facebook.com/naurok.com.ua/                                            

Критичне мислення потрібне для того, аби змусити школярів мислити глибше, відповідати на питання, використовуючи логічні ланцюжки. Часто це може стати суттєвою проблемою для учня.  Методи, які допоможуть навчити школярів критично мислити, вирішувати проблеми, виходячи за межі очевидної відповіді.

1. Сповільніть темп

Часто простіше викликати відповідати того, хто першим підніме руку. Так і урок не втрачає темпу, і можна встигнути розказати більше. Але якщо ви почекаєте всього 5-10 секунд після питання, то, ймовірно, помітите, що кількість учнів, готових відповідати, суттєво збільшиться. Додатково це спосіб розказати, що перша думка, яка виникає в голові після питання, не завжди хороша, і що може потрібно ще подумати, аби зібратися. Аби уникнути недоречної паузи, можете сказати таке: «У вас є 10 секунд, щоб подумати, перш ніж відповідати». Або: «Я хочу побачити 10 бажаючих відповідати, перш ніж когось викличу».

2. Придумайте питання дня (уроку)

В залежності, скільки сьогодні годин у вас з певним класом, оберіть питання дня чи уроку. Якщо це початкова школа, на першому уроці обговоріть щось, позначте проблему, та попросіть подумати над нею, щоб на останньому уроці повернутись до обговорення. Зі старшими можна скоротити час до одного уроку. Наприклад, на початку уроку напишіть на дошці чи роздрукуйте ключове питання. Дайте можливість написати на нього відповідь (5 хвилин), проведіть урок за темою дотичною до питання. Наприкінці повторіть питання – чи змінилась думка учнів? Поговоріть з ними про це.

3. Створіть коробку відповідей

Цей пункт дещо схожий з попереднім, але має на меті інший результат. Напишіть на дошці певне питання (типу: «Які способи для вирішення N проблеми ви бачите?»). Роздайте учням листочки та попросіть написати відповіді. На виконання завдання виділіть дві хвилини. По завершенню пройдіть по класу та попросіть учнів скласти листочки з відповідями у коробку. Перемішайте та діставайте листочки по черзі, читаючи відповіді. Обговоріть результат, проаналізуйте позиції.

Також це гарний варіант перевірки домашнього завдання. Задайте питання за темою попереднього  уроку, дочекайтесь відповіді. Створіть систему бонусів усім, хто надав агрументовані та правильні відповіді.

4. Попросіть зайняти позицію якоїсь зі сторін

Прочитайте завдання, у якому було б дві протилежні думки: «Згодні ви з автором чи ні? Обґрунтуйте». Якщо є можливість, дозвольте дітям піднятися зі своїх місць та стати поряд з однодумцем. Фактично, клас буде розділено на дві частини. Спитайте, чому кожен з них зайняв саме таку сторону. Якщо хтось захоче змінити свою точку зору в процесі обговорення, він зможе перейти на іншу сторону.

5. Спитайте «Чому?». П’ять разів

Коли ви стикаєтесь з проблемою в класі, можете допомогти вирішити її. Використовуйте принцип 5 запитань. Ідея у тому, щоб дійти до суті проблеми, яка виникла. Наприклад:

  • Чому клас так погано написав диктант?
  • Він був складний.
  • Чому він був складний?
  • Бо там багато розділових знаків.
  • Чому ви не знали, які розділові знаки потрібно ставити?
  • Бо не вивчили правило.
  • Чому не вивчили правило?
  • Бо готувались до математики.
  • Чому ви вважаєте, що до якогось предмету потрібно менше готуватись, а до якогось більше?

Коли буде задано останнє питання, буде надана остаточна відповідь, зроблені висновки. Такий підхід можна використати і для вирішення шкільних конфліктів.

6. Використайте метод мозкового штурму

Створіть проблемну ситуацію, попросіть учнів долучитися до її подолання разом. По-перше, виокреміть проблему та сформулюйте її у вигляді питання («Чому не вдалося добути електричний струм з картоплі?»). По-друге, проведіть мозковий штурм ідей для вирішення проблеми. Оберіть кращий варіант та разом складіть план по його втіленню.

7. Використайте метод «Автостоп»

На будь-якому предметі можна практикувати метод розвитку творчого мислення. Змоделюйте ситуацію, словами чи візуально. Викладіть це на папері, наче стопкадр на екрані. Закріпіть папір на дошці. Допишіть на дошці декілька фраз, які б різнобічно висвітлювали ситуацію. Попросіть пояснити, як кожна з фраз пов’язана із зображенням на папері. Хваліть, якщо учні починають взаємодіяти між собою.

8. Думками на виворіт

Чудовий спосіб зосередитися на позитивному у складних ситуаціях – стратегія «Шиворіт-навиворіт». Якщо учень забув принести домашнє завдання, запитайте: «Що може з цього вийти? Що трапиться?». Попросіть дати декілька небуденних відповідей з натяком на позитивне мислення, наприклад: «Я подолаю звичайну вечірню рутину, зібравши портфель увечері, а не за 5 хвилин до виходу в школу».

9. Проведіть сеанс питань та відповідей

Один зі способів зрозуміти, що учні добре сприймають навички критичного мислення – це провести сеанс питань та відповідей. Задавайте різнобічні питання один на один та групам, зверніть увагу чого уникають та чому віддають перевагу учні. Фіксуйте це у себе, аби зрозуміти, чи досягаєте ви прогресу у бажанні навчити дитину критично мислити, а не відповідати, не думаючи з бажанням «аби все це швидше закінчилось».

                 

  

На допомогу  голові профспілки

                         https://drive.google.com/file/d/1STybOmqdOznvzvUZkpg4i3m9pyCs8hcu/view?usp=sharing

                                                   Методичні рекомендації щодо викладання  навчальних предметів в 2017-2018 н.р.

  https://drive.google.com/file/d/17UG4vNPnE2Kb7I7PY7HxaWbQHQuHqMKe/view?usp=sharing   

                Методичні рекомендації  щодо відвідування  уроків директором школи

 https://drive.google.com/file/d/11iu3yoxtibtoGYP2YsKjUPD9xCZe3Bs0/view?usp=sharing

Психологічні вимоги до уроку через призму оновленої освіти

Дослідження, проведені психологами Гарвардського університету, показали, що успіх на 85% залежить від особистісних якостей, правильного вибору лінії поведінки, ілише на 15% визначається наявними знаннями

Психологічні вимоги до уроку:

1. Організувати й здійснити сприймання, усвідомлення, запам’ятовування та осмислення навчальної інформації.

2. Розвивати довільну й післядовільну увагу учнів, зосереджувати її на найскладніших і найвідповідальніших моментах (поняттях, правилах, законах).

3. Застосовувати мнемонічні прийоми (механічні й смислові) запам’ятовування під час занять, тренування вмінь на уроці, а також виконання домашніх завдань.

4. Сприяти розумовому вихованню та самовихованню особистості під час навчання.

Для підвищення мотивації до навчання:

- забезпечити в учнів відчуття просування вперед, переживання успіху в діяльності, для чого необхідно правильно підбирати рівень складності завдань і заслужено оцінювати результат діяльності, коментуючи їх;

- використовувати всі можливості навчального матеріалу для того, щоб зацікавити учнів, ставити проблеми, активізувати самостійне мислення;

- організовувати співробітництво учнів на уроці, взаємодопомогу, позитивне ставлення класу до предмета й навчання в цілому;

- самому правильно формувати стосунки з учнями, бути зацікавленим у їхніх успіхах, мати авторитет;

- бачити індивідуальність кожного учня, мотивувати кожного, спираючись на вже наявні в учня мотиви.

Для підвищення ефективності уроку:

1. Зробіть мету уроку метою учнів.

2. Формулюйте мету, орієнтуючись на потреби й інтереси учнів.

3. Серйозно ставтеся до організації уроку.

4. Орієнтуйте учнів на самооцінку діяльності.

5. Запитуйте в учня: «Ти задоволений результатом?», кажіть замість оцінки: «Ти добре впорався з роботою».

6. Якнайчастіше ставте учнів у ситуацію вибору.

7. Зробіть ситуацію успіху досяжною для кожного учня. Вибирайте такі завдання, під час виконання яких учні частіше досягають успіхів, ніж невдач.

8. Практикуйте роботу в групах, парах.

- Після вивчення складного матеріалу попросіть учнів перевірити себе в засвоєнні нового матеріалу, пояснюючи його одне одному.

- Пропонуйте дітям заздалегідь придумати питання для однокласників і ставити їх на уроці.

- Дозволяйте й підтримуйте роботу в парах за зразком «устигаючий і відстаючий учні».

9. Щоб запобігти порушенню дисципліни на уроці, створіть умови для підвищення якості знань учнів та їхньої самоповаги.

- Учіть позитивного ставлення до себе.
- Обговорюючи провину учня, говоріть тільки про те, що трапилося, не наклеюйте ярлика: «Ти, як завжди…»

10. Не підсилюйте напруження ситуації.

- Контролюйте свої негативні емоції.
- Не дозволяйте собі спалахів агресії, таких як лемент, приниження, сварка.
- Не обговорюйте ситуацію в стані збудження, дайте «охолонути» собі й учню.
- Проводьте час від часу загальні дискусії про порушення поведінки, щоб пояснити, що є прийнятним у певних ситуаціях, а що - ні.

11. Враховуйте вікові особливості учнів у розвитку їх особистості та пізнавальної сфери.

12. Не поважайте менше тих учнів, які мають низькі результати з вашого предмета. Може, їм просто не подобається та наука, яку ви викладаєте. Можливо, не мають часу на досягнення високих показників, бо беруть постійну участь у конкурсах і олімпіадах з інших предметів.

13. Якщо ви отримуєте задоволення від своїх уроків, стилю, - ви не дарма здійснюєте педагогічну діяльність.

ПОРАДИ ВЧИТЕЛЮ ЩОДО ПІДТРИМКИ ДИСЦИПЛІНИ В КЛАСІ

«Наша праця, - писав В.Сухомлинський, - проходить у світі дитинства – от про що не можна забувати ні на хвилину. Потрібно знати цей світ, але і цього замало, потрібно вжитися у світ дитинства. У кожному вчителеві має сяяти і ніколи не згасати маленька іскорка дитинства, вона допомагає знаходити оптимальне рішення в безлічі педагогічних завдань, що він їх вирішує».

Дисципліна – це умови, засоби і результат виховання, вона потребує зустрічних зусиль.

Головною умовою дисциплінованої поведінки учнів є доброзичливі відносини між учителем і дітьми.

Дисципліну в класі багато в чому обумовлюють раніше нагромаджений досвід поведінки учнів, організованість класу, ставлення до навчання, предмета, вчителя, дотримання єдиних вимог до учня всіма вчителями, які працюють у класі, загального порядку, умов і традицій даної школи.

Хорошої поведінки діти не лише вчаться, а й запозичають її. Добре, якщо діти з перших днів перебування в школі засвоюють еталони поведінки: як входити і виходити з класу, як стояти біля дошки, звертатися до вчителя, вітатися тощо.

Часто за однакових умов в одному класі і в різних учителів дисципліна різна. Це свідчить про те, що багато залежить від рівня професіоналізму, майстерності, комплексу особистих якостей учителя.

При порушені дисципліни в конфліктних ситуаціях не слід поспішати звертатися на допомогу до адміністрації, батьків. Краще з’ясувати причину й встановити контакт із учнем самостійно.

Варто враховувати такі правила:

-Поводьтеся так, щоб учні відчували, що ви керуєте навчальним процесом, при цьому всіляко стимулюйте їхню активність;

-Не відволікайтеся на незначні порушення, моралізування. Урок має свої чіткі завдання, це не арена для з’ясування стосунків;

-Дотримуйтеся доброзичливого, мажорного тону, будьте уважні до кожного учня. Надавайте необхідну підтримку, відзначайте успіхи, створюйте життєрадісний, оптимістичний настрій у класі;

-Стежте за правильністю постави, проводьте фізкультхвилинки; не припускайте перевтоми учнів;

-Надавайте учням можливість частіше працювати у групах – це може бути стимулом до зайнятості кожного, хорошого настрою та поведінки.

-Створюйте умови, щоб важкі, слабкі діти мали змогу відчути себе лідерами;

-Не принижуйте учнів, не припускайте образ, сарказму. Гнів, дратівливість, імпульсивність не сприяють зміцненню дисципліни й авторитету вчителя;

-Будьте привітними, але враховуйте, що фамільярність може породити неповагу;

-Не виявляйте антипатії до важких учнів, сподіваючись від них поганої поведінки. Діти відчувають скептичне ставлення до них і часто поводяться згідно з вашими очікуваннями;

-Не припускайте появи «любимчиків», бо це створює зайві проблеми, ускладнює стосунки в колективі;

-Умійте керувати емоціями, знайте ціну кожному слову, тонові. Пам’ятаючи народну мудрість: «У ножа одне лезо, а в слова їх сотні», - не можна вимагати від дитини те, що під силу дорослому, будьте терплячими;

-Не соромтеся виявляти почуття гумору. Можна посміятися і над собою, не вважайте себе досконалістю. Але не можна висміювати учнів. Дітям імпонує веселий, спритний, оптимістичний учитель;

-Не забудьте привітати дитину з днем народження, надіслати похвальний лист батькам;

-Підтримуйте контакт із учнями поза уроками, на заняттях гуртка, позакласних заходах, спільних походах. Спілкуйтеся з дітьми на природі, вдома, у спільній трудовій діяльності.

Зміцнюйте зв’язки з батьками, намагайтеся отримати від них підтримку, але не сподівайтеся, що вони вирішать проблему з дисципліною у класі. Їх найбільше цікавлять успіхи своєї дитини. Виявляйте коректність у взаєминах із батьками. Постійна негативна інформація, скарги псують відносини, викликають недовіру до вчителя, його можливостей, здібностей навчати й виховувати дітей.

Досвід показує, що більшість конфліктних ситуацій породжується непогодженням учня, а часто й самих батьків, з оцінюванням. Причина в тім, що самооцінка, як правило, вища за оцінку, поставлену вчителем. Потрібен коментар відповіді, письмової роботи, а вчитель, як правило, обмежується лише виставлянням оцінки. Має місце суб’єктивний підхід, коли на оцінювання впливає поведінка, старанність і навіть ставлення до вчителя.

Простежується переоцінювання значущості контролю. Для багатьох учителів і учнів оцінка стала не засобом, а методом навчання. На уроках більше запитують, ніж навчають, перекладаючи важкість засвоєння нового матеріалу на домашню роботу. Це призводить до перевантаження, погіршення здоров'я дітей, неповаги до школи та вчителя. У книжці «100 порад учителеві» В. Сухомлинський пише:

- Ретельно розучуйте матеріал на уроці, не витрачайте багато часу на опитування, не оцінюйте того, чого ще не встигли навчити;

- Більш надійна та оцінка, що враховує відповіді на кількох уроках. Нехай учень знає, що ви за ним спостерігаєте і радієте його успіхам;

- Не ставте погану оцінку, якщо учень не засвоїв матеріал. Пригніченість, зневіра не сприяють активізації мислення. Стимулює навчання тільки успіх, допоможіть учневі його досягти;

- Ширше використовуйте словесне оцінювання судження, а не оцінки. Не виставляйте в журнал і в щоденник випадкові оцінки заради їхнього нагромадження. Більш доцільним є тематичний облік знань. Якщо велика частина учнів не впоралася з письмовою роботою, не варто виставляти оцінки в журнал;

- Заохочуйте взаємодопомогу між учнями, шефство над молодшими, роботу в групах, взаємонавчання та взаємоконтроль;

- Застосовуйте різнорівневу педагогічну підтримку, диференційовані, довгострокові домашні завдання. Шукайте можливість заохотити учня і за малі успіхи, вселити почуття впевненості, можливості досягнення успіху;

- Враховуйте природні можливості, стан здоров'я й умови життя дитини, оцінюючи її навчання, виховання і розвиток, пам’ятаючи народну мудрість: «Кому більше дається, з того й більше вимагається»;

- Відчуття провини – не самообвинувачення, а докори сумління, прагнення до самовдосконалення, порядності;

- Перш ніж засудити, завжди варто подумати, чи можна вибачити;

- Усвідомлення своєї провини – найперша умова виправлення;

- Потрібно виховувати в дітях совість і ясність розуму;

- Свобода – це право робити все, що законно і не шкодить іншим людям;

- Брак простоти і скромності – це брак розуму;

                                                                         

   Поради   вчителям

Не навчайте дітей так, як навчали вас, вони народилися в інші часи...

Сучасні учні- не гірші й не кращі за тих школярів, яких ми недавно вчили…вони просто інші…

Поради щодо встановлення довіри між проблемним підлітком і класним керівником

1. Уважно вислухайте дитину, прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти і прийняти його. Не перебивайте і показуйте свого страху. Відносьтесь до нього серйозно, з повагою.

2. Запропонуйте свою підтримку і допомогу. Постарайтесь переконати, що даний стан (проблема) тимчасові і швидко пройдуть Проявіть співчуття і покажіть, що ви поділяєте і розумієте його почуття.

3. Зацікавтесь, що саме турбує підлітка.

4. Впевнено спілкуйтесь з підлітком .Саме це допоможе йому повірити у власні сили. Головне правило в роботі з дітьми – не нашкодь!

5. Використовуйте слова, речення, які будуть сприяти встановленню контактів: розумію, звичайно, відчуваю, хочу допомогти.

6. В розмові з підлітком дайте зрозуміти йому, що він необхідний і іншим і унікальний як особистість Кожна людина незалежно від віку, хоче мати позитивну оцінку своєї діяльності.

7. Недооцінка гірша ніж переоцінка, надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряйте і викликати довіру в нього.

Рекомендації педагогам щодо спілкування з дітьми схильними до правопорушень

1. Проявляйте витримку під час спілкування з проблемними підлітками.

2. Терпляче і наполегливо пояснюйте неправильність їхніх поглядів і поведінки.

3. Намагайтесь переконувати і відкривати “важким” підліткам гідні та цікаві життєві перспективи.

4. Постійним повчанням не закріплюйте у підлітків, схильних до правопорушень, негативну оцінку своїх учинків.

5. Не перешкоджайте їхній участі у звичайних молодіжних об’єднаннях.

6. Уникайте надто наполегливо і безцеремонно втягувати таких підлітків в суспільні справи колективу учнів.

7. Сприяйте організації педагогами та батьками спільних масових заходів, що з’єднують підлітків з різною поведінкою, світосприйняттям, успішністю.

8. Втягуйте “важких” підлітків в суспільно корисні трудові справи, використовуючи притаманну їм завзятість в досягненні поставленої мети, прагнення до першості, частково усвідомлене почуття їхньої соціальної неповноцінності.

9. По можливості, з метою перевиховання підлітків, які вже зробили помилку в житті, змініть обставини та звичні їм форми поведінки, виказуйте їм довіру, схвалюйте їхні досягнення.

10. Виховуйте у таких підлітків вміння не тільки підкорятися, а й командувати, не принижуючи та не уражуючи інтереси однолітків.

Рекомендації вчителям із забезпечення засобів впливу на підлітка щодо поліпшення його поведінки

1. Пошук і знаходження шляхів підвищення мотивації до навчання у слабких учнів:
– винагорода дітей за досить незначний прогрес під час навчальної діяльності, а не за досконалість в ній;
- активне заохочення в творчій діяльності, в спорті, врізних шкільних заходах тощо.

2. Виховання теплих почуттів до школи у слабких учнів:
– дозволяти дітям брати участь у найважливіших справах школи, наділивши їх певною часткою відповідальності.

3. Не присвоювати дітям ніяких ярликів, спиратися на заохочення, підтримку, а не на покарання:
– не бажано розділяти учнів (шляхом оголошень оцінок чи розподілу по групах), бо діти позбавляються необхідної мотивації;
- корисно знаходити сильні сторони слабких учнів і хвалити їх за те, що їм вдається.

4. В роботу школи включати більше елементів, що задовольняють соціальні інтереси підлітків:
- розширювати позашкільні форми діяльності підлітків;
– залучати їх до організації такої діяльності;
– прикладом, шляхом бесід виховувати у підлітків усвідомлення, прийняття шкільних цінностей та норм.

Рекомендації учасникам педагогічного процесу

щодо підвищення самооцінки у “важких” підлітків

1. Намагайтеся створити добрі стосунки у спілкуванні з підлітком, бо їх відсутність – це причина виникнення тривожності у дитини.

2. Поважайте індивідуалізм підлітка, бо його зневага веде до появи самотності дитини.

3. Стверджуйте загальнолюдські цінності – це стане на допомогу під час появи у підлітка думок про самотність або втрати друга (друзів).

4. Частіше нагадуйте “важким” підліткам про їхні позитивні якості – це допоможе уникнути в їхній свідомості закріплення негативних оцінок щодо них самих та формування низької самооцінки.

5. Навчайте підлітка поважати свою гідність, розуміти свої вчинки, виховувати самоповагу, позитивне ставлення, розуміння, терплячість до оточуючих, їхніх оцінок щодо самого підлітка.

6. Сприяйте розвитку процесу самореалізації – активній праці самого підлітка щодо розвитку своєї особистості.

7. Створюйте умови щодо формування у підлітків інтересу до того, якими вони стануть у майбутньому – це могутній фактор саморозвитку “важкого” учня.

8. Допомагайте “важким” підліткам знайти свої життєві цілі – це зможе усунути багато проблем під час їхнього виховання.

Правила роботи з агресивними дітьми:

1. Бути уважним до потреб дитини.

2. Демонструвати модель неагресивної поведінки.

3. Бути послідовним у покаранні дитини, карати за конкретні вчинки.

4. Покарання не повинні принижувати дитину.

5. Відпрацьовувати навички регулювання конфліктних ситуацій.

6. Учити брати відповідальність на себе.

Прийоми, які можна використовувати під час роботи з агресивними дітьми

1. Якщо агресія є усвідомленим, контрольованим актом з боку дитини, то для дорослого важливо не піддатися на таку маніпуляцію. При цьому доречно досить різко присікати агресивні дії або (якщо це не завдасть серйозної шкоди самій дитині та оточенню) ігнорувати їх.

2. Якщо агресія є виявом садомазохістських схильностей, психолог має працювати спільно з психотерапевтом і психіатром.

3. Якщо агресія є виявом гніву, можливе використання різноманітних стратегій впливу:

1) навчати дітей контролювати свої емоції і способи регулювання негативних почуттів без шкоди для оточення (цю стратегію використовують, якщо агресія виявляється у прямій формі). Наприклад, треба вчити змінювати пряму агресію на непряму за допомогою предметів-замінників, позбуватися внутрішнього напруження через активні дії, заняття спортом, рухливі ігри, вияв символічної агресії;

2) розвивати в дитини вміння знижувати рівень емоційного напруження через фізичну релаксацію.

Методи керування пасивно-агресивною поведінкою учнів

1. Зрозуміти, що пасивно-агресивна дитина може викликати в педагога у відповідь негативні почуття і неконструктивну поведінку.

2. Зрозуміти, що мета пасивно-агресивної дитини — вивести вчителя з рівноваги, домогтися, щоб він втратив контроль над собою.

3. Зрозуміти, що всі пасивно-агресивні тактики — це неприйнятні способи вираження гніву та злості.

4. Проаналізувати, як ви сприймаєте чиєсь роздратування і виражаєте свій гнів, щоб упевнитися, що ви самі не реалізуєте у своїй поведінці пасивно-агресивний стиль.

Поради вчителям по роботі з дітьми агресивної поведінки

• 3 агресивною дитиною не можна розмовляти на підвищених тонах — таким чином ви провокуєте посилення агресивних імпульсів. Послідовне використання спокійної, плавної мови дасть дитині змогу переключитися і почати слухати вас. При цьому особливо важливо визнати право дитини позбуватися своєї енергії різними способами, після чого вона почне прислухатися, у вас з'явиться шанс допомогти їй опанувати конструктивні методи виходу агресивних імпульсів.

• Деякі діти під впливом дорослих довгий час здатні стримувати свої агресивні імпульси навіть тоді, коли інші зачіпають їхню особистість («Битися недобре!Не зважай!»). Щоправда, ніхто не вчить не чути образ на свою адресу. Наслідок — час від часу в такої витриманої дитини відбувається сильний вилив емоцій. І якщо вона вже вдарить кривдника у такому стані, то не дивно, що це може призвести до його травмування. Тому, як співають у пісні, «честь должна бьіть спасена мгновенно». Тоді буде набагато менше проблем.

• Агресивні вияви можна знімати за допомогою спеціальних вправ. Наприклад, навчити дитину зосереджувати увагу в момент імпульсу на своїх руках і навмисне стискати кулаки з максимальним напруженням. Гіпернапруження обов'язково зміниться релаксацією м'язів. І якщо агресія не минає, то принаймні стає керованою.

• Добре допомагає агресивним дітям і психофізичне тренування. Навички виконання вправи «Левітація рук» дозволяють зменшити загальний рівень агресивності й навчитися керувати собою в кризових ситуаціях.

Правила покарання агресивних дітей та підлітків

• Покарання не повинно шкодити здоров'ю дитини — ні фізичному, ні психічному. Понад те, воно має бути корисним.Якщо є сумніви, покарати чи ні, не карайте, навіть якщо вже зрозуміли, що надто м'які, довірливі й нерішучі.Жодної «профілактики», жодних покарань про всяк випадок».

• За один раз — одне. Навіть якщо провин багато, покарання може бути суворим, але тільки одне за все відразу» а не по одному за кожну провину. Салат із покарань — страва не для дитячої душі! Не можна карати за рахунок любові. Хай там ідо трапилося, не обмежуйте дитину в схваленні й заохоченні, на які вона заслуговує.

• Термін давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням. Покарання із запізненням навіюють дитині минуле, не дають стати іншою.

• Покараний — пробачений. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!

• Без приниження. Хай там що сталося, хай там якою є провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перемога нашої сили над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ми несправедливі, покарання подіє тільки у зворотний бік.

• Дитина має боятися не покарання, не гніву, а нашого засмучення. Слід розуміти, що, не будучи досконалою, вона не може не засмучувати тих, хто її любить.

Для підвищення мотивації учнів пропонується:

•забезпечити в учнів відчуття просування вперед, переживання успіху в діяльності, для чого необхідно правильно підбирати рівень складності завдань і заслужено оцінювати ре­зультат діяльності;

•використовувати всі можливості навчаль­ного матеріалу для того, щоб зацікавити учнів, ставити проблеми, активізувати самостійне мис­лення;

•організувати співробітництво учнів на уроці, взаємодопомогу, позитивне ставлення класу до предмета і навчання в цілому;

•самому правильно формувати стосунки з учнями, бути зацікавленим у їхніх успіхах, мати авторитет;

•бачити індивідуальність кожного учня, мотивувати кожного, спираючись на вже наявні в учня мотиви;

•деяких учнів доводиться змушувати вчи­тися, постійно заохочувати чи карати, залучати батьків для спільного контролю.

Умови формування навчальної мотивації учнів:

• створення умов для самопізнання;
• розвиток уміння вступати в діалог з навколишнім світом;
• удосконалювання способів здобування знань;
• створення активного пізнавального діяльного середовища;
• оволодіння контрольно-оцінними діями;
• застосування методів теоретичного й творчого мислення;
• формування культури розумової праці.

Як сприяти саморозвитку 
Пам’ятка для педагогів

1.Оцінювати реальні можливості учнів, рівень їхньої підготовки. Здійснювати індивідуальний підхід у керівництві саморозвитком.

2. Кількісний та якісний аналіз рівня навчальних досягнень з кожної предметної теми допоможе дати за необхідності рекомен­дації кожному учневі щодо корекції знань, стимулювати так звану ближню мету саморозвитку - ліквідацію прогалин.

3. Учням, що мають утруднення в самостійному визначенні особистих про­блем, пропонувати чіткий алгоритм, ви­конання покрокових дій щодо корекції з наданням конкретних ре­комендацій: що саме потрібно вивчити, які джерела інформації при цьому можна використати, які практичні заняття, вправи, досліди, задачі, завдання виконати для розвитку вміння застосовувати набу­ті знання в стандартних і нестандартних ситуаціях.

4.Учням з низь­кою готовністю до здійснення саморозвитку пізнавальної діяльності необхідно надавати конкретнішу інформацію про можливості здій­снення діяльності, можливо, навіть вказувати на сторінки тих чи ін­ших джерел, які потрібно опрацювати. При цьому давати гімназистам можливість вибору завдань, способів діяльності з переліку запропо­нованих.

5. Саморозвиток виникає тоді, коли учень на основі знань і вмінь, отри­маних у процесі навчання та виховання виявляє недостатність наявних знань для вирішення певної проблеми. Отже, необхідно створювати саме такі ситуації, які спонукають учня до самостійного пошуку вирішення проблем, розви­вають його ініціативу звернення до додаткових джерел пізнавальної інформації, формують його самостійність. Діяльність школярів переходить на рівень самоорганізації і саморегуляції.

6. Проблему управління пізнавальною діяльністю учнів слід розв'язувати так, щоб школяр був не об'єктом, а суб'єктом навчання і виховання.

СПІЛКУВАННЯ З ВАЖКИМИ БАТЬКАМИ. ЯК НЕ ДАТИ ЗАГНАТИ СЕБЕ В КУТ

Кожен учитель розуміє вираз «важкі батьки», тому що педагоги точно знають, що не тільки дітиможуть бути важкими. Іноді мами і тата скандалять, іноді телефонують у такий час, коли і близькілюди зателефонувати не наважаться. Є такі батьки, які вимагають, щоб ви ставилися до їхньої дитиніособливо уважно або ставили тільки високі бали. Як правильно поводитися вчителю, спілкуючисьз батьками, які часом поводяться так, що їхня поведінка заводить у глухий кут? Розгляньмо кількатаких ситуацій і знайдемо для них гарні й правильні рішення.

Розгніваний тато практично вривається в клас або вчительську. Він гнівно вигукує різкі фрази, звертаючись до вас, можливо, навіть ображає вас або школу. Ви не очікували такого нападу, не розумієте, у чому справа. Як з гідністю обернути подібну ситуацію на свою користь? Справа відбувається при дітях? Головне завдання — відвести розгніваного батька подалі від дитячих очей і вух. Але що робити, якщо такий батько вас абсолютно не чує? Розмовляти варто тільки короткими фразами, спокійним, але в той же час досить гучним і впевненим голосом.
- Пройдемо зі мною. Говорити ми будемо в іншому місці.
Або ось так:
- Вийдемо звідси. Зараз ми підемо в учительську і там спокійно поговоримо.

Агресивні люди поводяться напористо, але вони не очікують від вас спокійної впевненості у відповідь. А що робити, якщо тато продовжує кип’ятитися, і ви не можете вивести його «з поля бою»? Різко поверніться спиною і йдіть геть.

Як правило, приголомшений нападник мимоволі буде змушений піти за вами. І тут вже позиції змінюються. Він бачить вашу спину, але не обличчя. У вас є час прийти до тями, а його позиція нападника перетворюється на залежну. Але от ви пішли від дітей і тепер вам необхідно брати ситуацію у свої руки. Якщо ви маєте справу з агресивним співрозмовником, то вибирайте правильне місце для переговорів. Не заганяйте себе в кут своїми руками. Ззаду у вас завжди повинен бути шлях до відступу. Тобто, якщо батько буде продов жувати наступати на вас, ззаду не повинна виявитися стіна або глухий кут.

Не займайте таку позицію, у якій ви будете сидіти, а батько стояти, нависаючи над вами. Позиції повинні бути «на рівних». Тому краще розмовляти стоячи. Потік негативу не припиняється, але ви не чуєте ніяких конструктивних запитань чи ідей? Тоді скористайтеся гарним прийомом: скажіть, що вам потрібно піти ненадовго. Цей прийом допомагає збентежити співрозмовника. Той втрачає ґрунт під ногами, адже ви йдете, і йому якийсь час буде просто ні на кого нападати. Коли ви повернетеся, його запал уже достатньо спаде, і можна переходити до конструктивної розмови, вести яку вже будете ви.

За час вашої відсутності ви зможете продумати свої питання, які повинні бути чіткими і зрозумілими. Не варто говорити агресору, що з вами не можна розмовляти в такому тоні, що тут школа і т.ін. Краще сказати, що ви бачите, як він розгніваний і вам потрібно дізнатися причину. Але попросіть його припинити кричати і спокійно розповісти, у чому справа.

Маленький секрет: приходячи до школи, батько відчуває все те, що він переживав у дитинстві, коли був школярем. І якщо він раніше боявся вчителів, виступи біля дошки, повернення батьків зі зборів, то, змушений приходити до школи з приводу своєї дитини, він, уже дорослий, виливає свої старі образи на вчителів свого чада. Така дитяча позиція рідко буває конструктивною, тому не варто продовжувати бесіду занадто довго. І взагалі, якщо ви розумієте, що розмовляти з таким батьком вам занадто складно, ви спокійно можете покликати когось на допомогу — завуча, директора. Їхня присутність напевно заспокоїть розгніваного батька.

Батьки учнів телефонують вам у пізній час, незважаючи на вихідні та свята. Причому, розмови рідко бувають короткими. А вам ніяково сказати, що ви втомилися або вам потрібно робити сімейні справи.

Правила гри — ось що вам потрібно. І робити це варто на самому початку вашого знайомства з батьками. Ви берете новий клас. На першій зустрічі з батьками або на зборах закладаються основи ваших з ними стосунків. І саме тоді ви повинні розповісти їм про те, як буде вибудовуватися ваше спілкування: коли вони зможуть прийти до школи, щоб поставити вам питання про дитину, коли зможуть вам зателефонувати. Ось тут ви і повідомляєте, що телефонувати вам можна в будь-який

будній день до 19 години (час, звичайно ж, ви встановлюєте самі, але межі не повинні бути занадто тривалими). Не дозволяйте батькам класу телефонувати вам занадто пізно. Ви повинні дати зрозуміти батькам, що готові завжди їх вислухати, зрозуміти і допомогти. Але ви так само повинні з перших хвилин спілкування показати батькам, що у вас є недоторканний час і витримати ту дистанцію, яка надалі не дасть їм турбувати вас вечорами.

Якщо ж деякі батьки все ж телефонують вам занадто пізно, то скористайтеся можливістю ще раз встановити межі вашого спілкування. Запитайте, що мама чи тато хотіли запитати, але не відповідайте на питання зразу, а домовтеся, що зателефонуєте завтра в робочий час. Будьте ввічливі, але тверді у своєму намірі не продовжувати розмову занадто довго. Дайте зрозуміти, що зараз поспішаєте, зайняті якоюсь важливою справою або відпочиваєте.

Але якщо вам не вдається згорнути розмову відразу і вона затягується на годину або навіть більше? Вам ніяково перервати співрозмовника, але ви не бачите можливості її закінчити, оскільки співрозмовник весь час говорить. Простий, хоча, можливо, не надто коректний спосіб — імітувати «обрив зв’язку». Ви можете перетелефонувати і продовжити розмову, але так ви перехопите ініціативу. Ви зможете сказати, що із задоволенням поспілкуєтеся зі співрозмовником в інший час, але не сьогодні. Будьте наполегливі і не попадайтеся на вудку любителя поговорити. Якомога швидше згортайте розмову і кладіть слухавку.

Що робити, якщо батьки звинувачують вас у недостатній якості викладання, у тому, що ви занадто погано вчите їхню дитину? Низький рівень знань, погані оцінки... Прикро?

Такі слова чути особливо прикро. Адже ви працюєте, не покладаючи рук, намагаєтеся допомогти і навчити кожну дитину. Розгубленість, образа — ось почуття, які відчуває вчитель у цей момент. І хочеться спростовувати слова батьків, довести, що це не так. Але ж подібні нападки найчастіше бувають результатом завищених вимог до дитини, бажанням бачити свою дитину найрозумнішою і найкращою. І це не стільки каміння у ваш город, скільки невпевненість у своїх батьківських силах, відчуття, що здібності дитини недостатньо гарні. Не завжди те, що кажуть батьки, і є істинним сенсом їхніх претензій. Переверніть ситуацію.

Для початку вислухайте батьків. Дозвольте їм виговоритися, при цьому ставте навідні запитання:
- Чому ви так думаєте?
- Як ви вважаєте, що саме не розуміє ваша дитина?
- Чи хочете ви прийти на урок, щоб подивитися, як проходить навчання?
Ваша відкритість завжди розташує до вас співрозмовників і скаже їм про те, що ви не згодні з їхньою думкою.
Деякі вчителі вважають, що«кращий спосіб захисту — напад». Вони звинувачують батьків у тому, що ті не виконують з дитиною домашні завдання, проводять з нею занадто мало часу. Але така розмова не буде конструктивною. Вам краще обмежитися короткою розповіддю і парою ілюстрацій до неї. Батьки позбавлені можливості побачити навчальний процес. Дозвольте їм бути присутніми на уроці. Поясніть батькам те, що вони можуть не зрозуміти. Розкажіть об’єктивно про здібності дитини, не забудьте знайти щось позитивне, адже якщо ви будете говорити лише про погане, то ваша розмова закінчиться ще гірше, ніж почалася. Покажіть дитячі зошити і прокоментуйте їх. Розкажіть, як оцінюєте роботи, чому саме так, на що батькам слід звернути увагу. Підкресліть, що ви — не противники, а союзники, одна команда, мета якої — дати дитині гарну освіту, підготувати її до життя, не забути про душевні якості.

Найголовніша формула успіху — знання, як спілкуватися з людьми.
(Т. Рузвельт)
Найважче навчитися спільної мови. (А. Кумор)

Форми і стратегії завершення та вирішення конфліктів

  1. Помовчіть, зробивши паузу. Це допоможе вам обрати розумну тактику. Час допомагає забути те, що нас дратує.
  2. В конфліктних ситуаціях дуже часто хочеться постояти за себе і дати достойну відсіч. Тому ми так сильно переживаємо за те що говоримо чи робимо в подібних ситуаціях. Але якщо ви попали в таку ситуацію спробуйте скористатися порадою психолога Сильвії Бурстин «не відповідай одразу – краще почекати і подивитися що буде далі.
  3. Не грайте гру «Хто винен?» Конфлікт, як правило є результатом цілої серії подій. Це схоже на ефект доміно. В кінцевому результаті не можна винуватити тільки одну людину. Спочатку стається одне, потім друге, потім третє. В кінцевому результаті стається те що стається.
  4. Не піддавайтеся настрою іншої людини.
  5. Злість руйнує ваш розум. У стані злості неможливо конструктивно думати і шукати креативне рішення виходу із складної ситуації.
  6. Вчитель з медитації Норман Фішер стверджує: що б з нами не відбувалося, головною проблемою в конфліктних ситуаціях є наша злість. Вона створює хмару емоцій, яка заважає дати врівноважену і переконливу відповідь. Попрацюйте над собою: промедитуйте, зробіть гімнастику, прогуляйтеся на свіжому повітрі – дайте собі можливість відволіктися від проблеми. Робіть що завгодно, але перш ніж розбиратися з кимось, розберіться самі з собою.
  7. Не старайтеся зрозуміти дії іншої людини. Спитайте себе, якби інша людина спробувала зрозуміти про що ви зараз думаєте або чому ви робите зараз те що робите, наскільки близькими до правди були б його догадки? Ніхто крім вас не знає, що відбувається у вашій голові. Так навіщо старатися зрозуміти те про що думає твій співрозмовник? Скоріше всього ви будете неправі, а це значить, що ви надарма витратите час.
  8. Ваші думки це ще не факт. Наше тіло гостро переживає наші емоції – страх, напругу, тривогу чи стрес. Ми відчуваємо емоції на фізичному рівні і часто сприймаємо свої відчуття, як підтвердження того, що наші думки – це факт. « Невже я б почував себе так погано, якби не бук правий?» Тібетський вчитель Цокньі Рінпоче в ситуації, коли нас охоплює тривога, покаяння, страх чи злість, радить пам’ятати, що емоційний і фізичний стан, які ми переживаємо «реальні, але неправдиві»
  9. Як ви можете використати цю ситуацію для особистісного росту? Психолог Тара Бреч стверджує, що зациклюючись на злості , ображаючись на чиїсь слова чи дії, засуджуючи співрозмовника ми поповнюємо свій особистий запас страждань. Ситуація + наша реакція = страждання. Розбираючись зі своїми почуттями і запитуючи чому нас так сильно зачіпає та чи інша ситуація і що ці почуття говорять про нас самих – це чудовий час дізнатись про себе щось нове. Ситуація + роздуми + мисленєва присутність «тут і тепер» = внутрішній ріст.
  10. Ніколи не дозволяйте іншим збити себе з толку, навіть самому собі.
  11. Те що було, те минуло. Згадуючи про минуле ми часто стараємося зрозуміти , що можна було зробити інакше, щоб попередити конфлікт і його неприємні наслідки, але те що було вчора, воно залишається в минулому, а в минулому ми нічого змінити не можемо.
  12. Навчіться пробачати заради власного блага. Психолог Джек Корнфілд радить « Не вартує бути вірним своїм стражданням». Ми дуже вірні своїм переживанням і думкам про все погане, що з нами відбувалось. Так це було, так це жахливо, але невже це єдине, що формує вас як особистість? Ми пробачаємо інших заради того, щоб звільнитися від особистих страждань, перестати триматися за минуле і жити далі.
  13. Зробіть півтора хвилинну перерву. Щоб звільнити розум, потрібно розірвати хід своїх думок. Нейропсихіатр Ден Сігал стверджує, що «за 90 секунд емоція піднімається і спадає, як хвиля біля берега» Тому людині потрібно 90 секунд, щоб вийти з будь-якого стану. За 90 секунд спробуйте вдихнути і видихнути 15 разів – щоб не думати про людину або ситуацію, яка вас роздратувала. Це допоможе розірвати міцне коло – і разом з ним владу, яку мають над вами ваші негативні емоції
  14. Відповідайте кривднику добром.
  15. Пам’ятайте, що краще зосереджуватись не на грозі, а квітах, які з’являться завдяки їй.
Коментарі:
Залишати коментарі можуть тільки авторизовані відвідувачі.